хмм... чи буває так, що покохаєш - і це раз і назавжди, на все життя? недоречне питання. в моєму випадку, скоріше спитати: "чи буває взагалі так, що покохаєш?!" ну немає цієї "любові" і хоч ти вбий!

є лише симпатії та фрази "все одно я скоро його кину..."

є лише обовязок і клята фраза "ТАК ТРЕБА"!!! тобі, йому, його другові. всі задоволені.

є лише твоя фраза, яка лунає в мене в голові, яка маячить в мене перед очима: "не кидай його"...

є лише слова про те, що він мріє про вічне кохання. отак щоб закохатися і ніколи не розлучатися, і померти в один день.

може я цинічна, але я ржу (так-так, саме так!) у весь голос. а він сумними очима образливо дивиться і жалібно протягує "ну не смі-і-і-і-йся!"

о  так, ще є твій подарунок - брелок із серії ведмежат "Мі ту ю"... з надписом "олвейз лав" у вигляді половини серця... одна з яких в мене, а інша в тебе...

ще є моя брехня. вона є завжди. але як я можу чесно дивитися в очі, приймаючи такий подарунок?

і ще є режим "сніжинка". "давай завтра кудись поїдем, я хочу від нього відморозитись?"

ще? хмм... мрії є. про те, що знайду того самого.... якого не існує. і про те, що закохаюсь.навчіть!!!