я така ділова, аж самій страшно...

інколи здається, що для того, щоб зустрітися з друзями, мені доведеться записувати їх до мого щоденника і призначати певний час...

просто стільки всього одразу навалилося - ну як завжди це буває...

приємні та неприємні клопоти, повязані з ЗОСею, терміновий випуск газети, потреба за тиждень навчитися нарешті досконало верстати, купа домашнього завдання, походи по бібліотеках... а я ще, наївна, хочу на вистаку живопису до Українського дому сходити)

а тим часом я дуже сумую за тими, кого так непомітно втрачаю...

так, наші шляхи розійшлися, це очевидно, таке життя.... але мені їх дуже не вистачає...