хворію новими манічками.

кидаю палити.

кажу "я тебе люблю" і нікому не вірю.

п*ю таблетки, мучаюся безсонням, переймаюся дрібницями, гину в сумнівах.

переконує всіх у тому, що життя - це лише сьогодні.

а сама потроху сходжу з розуму, втрачаю здоровий глузд.

"знаешь, я не шучу." (с)

"лишь тишина со мною поговорит о твоих снах..."

ну ось. повернулася з Рівенської області. дуже сподобалося. єдине - довелося їхати автобусом, так як квитки на поїзд за день до відїзду були вже розібрані на всі можливі маршрути))) зате ми за один день встигли подивитися три міста: Дубно, Остріг і, власне, Рівне. дуже сподобалося. наша чотирискладна компанія надзвичайно здружилася) ми з Сашкою навіть не покусали одна одну... Спогади-маршрутки-фотокартки, дивні таблички, весільний трактор у Дубно, Жигулівське пиво, приємні ціни... і замки-фортеці-вежі! Це все Рівенська область!

але... варто біло лише поернутися додому, як одразу будні поглинули мене. і депресія з новою силою нахлинула мене... мене знову бьють, забирають телефон та ключі, я знову істеричу та ні з ким не хочу розмовляти. а ще в мене творче незадоволення. я хочу працювати!

але ВСЕ буде лише з вересня. нові знайомі, навчання (о так, зізнаюсь, я люблю вчитися), трохи самостійності, робота... все... чи я просто знову тішу себе дурними надіями?