*віє кримським теплом, з волосся стікає вода*

1.
шум хвиль. після чотирнадцяти годинної подорожі пекучим сонцем болить голова, і кожна хвиля молотом розбивається десь у скроні. зробіть тихіше. вимкніть море, я хочу спокою.

2.
ось він, шуканий спокій...
далі за хвилею, на хвилі... нічого не важливо, усе не має значення, лише - плисти... далі за хвилею. слухати, як хвилі з шумом розбиваються об скелі... під водою чути, як відносить маленькі камінці: наче сотні малесеньких крабів дзвінко перебирають своїми щупальцями...
гори, море, повітря. фак, яке тут повітря..! ним хочеться дихати вічно, ним хочеться задихнутися.

4.
Повний штиль у морі і в емоціях. Ну чому все так швидко набридає? міняю море на гори, зустрічаю захід сонця.
навіть у цьому маленькому містечку знаходжу неформалів. вони слухають переважно Епідемію та Арію, і збираються у "центрі" біля автомата з "музикою на замовлення", але все ж таки, вони є. я спострерігаю за ними, граючи у хокей. там зустріла і дівчинку, яка просила мене пограти з нею... її очі... почувши відмову через те, що я поспішала, вона прошепотіла: "В мене мама і тата немає... вони в аварії розбились... я з сестрою живу". я пообіцяла собі, що завтра ж прийду сюди і пограю з нею, але її не було; а її очі я запамятаю надовго...

5.
Маршрут: Коктебель - Судак - Феодосія - Орджонікідзе.
Дельфіни і морські котики надовго залишаться в памяті та серці як найдобріші тварини. ті, які змушують сміятися навіть тих, хто давно забув, як це.
З одного боку - живописні гори та скелі, з іншого - безкрає неспокійне море. Ми в повному захисті. зустрічаємо життєрадісних негрів із африканського племені тумба-юмба. серпантин доріг виводить до картинної галереї Айвазовського - мого улюбленого художника. Море, гори, місяць - все те ж саме, інтер'єр не змінився - але на полотні сторічної давності.

7.
я йду по краю хвиль, вода щекоче ноги: так я минаю мис за мисом. я залишаю сліди на мокрому піску, я є, я існую... але скільки я існую? секунда - і мій слід першою ж хвилею наповнило водою, ще секунда - і вода змила мене з цього берега. мене немає, я привид. як і мільйони людей, що йшли цим же берегом. ми не залишили жодного сліду по собі. історія викреслила нас зі своєї книги... ще задовго до того, як ми у ній зявились...

їду, бб

"...но есть другие грани понимая свободы..."

коли це вже закінчиться? мені б тільки пошвижше здати всі екзамени - і я вільна! і я поїду у подорож... і в мене буде новий чудовий професійний фотоапарат. І настрій на всі 100!!! Чорт, залишилось ще трошки почекати, але вже просто немає сил!

вчора так круто погуляли... і влаштували чудову фотосесію... ех... життя чудове (інколи буває), чи не так?

..і байдуже, що на вулиці дощ!

"я кричу, я кричу... все вокруг меня достало..."

мені набрид мій "вічний позитив". в мене завжди "все чудово". якщо дивитися ззовні.

а в середині просто порожнеча, і чим більше я думаю про неї, тим гірше мені стає. тому я просто вириваю її з себе разом з такими думками. і посміхаюсь. так, як дурна, як ненормальна, я посміхаюсь, не зважаючи навіть на сльози в очах.

чорт, мені набридла ця не відверта посмішка...

коли в мене постійно "все добре", а потім стає просто чудово (тут вже без лапок))), то я не відчуваю цього щастя в повній мірі. і в мене якесь незадоволення.

ось і виникають парадокси: все чудово - а мені сумно, все погано - а я радію.

а взагалі, я існую лише від поїздки до поїздки.

ось тільки здам екзамени - і поїду. кудись. куди-небудь. там я буду самою собою. такою, як є, а не такою, якою здаюся.

арр...

після такого "чудового прийому" у приймальних комісіях (ну, вже вибачте за тавтологію...) й вступати нікуди не хочеться... побачиш, як скрізь ставляться до абітурієнтів... байдуже, хто ти, як навчаєшся, де... ми для "Них" ніщо...

хочу кудись відпочити... хочу в Закарпаття... за новими, позитивними емоціями, незвичайними враженнями, за спілкуванням з прємними людьми і друзями, за відпочинком... в першу чергу - від цього невпинного міста...

мені потрібно відпочити. я хочу ближче до природи. туди, де мовчання ціниться в сотні разів більше, ніж найгарніші слова...

а ще я хочу бачити сни... та то вже мрія...