все, що погано закінчилося цією божевільною (дебільною!) весною, продовжується цією божевільною осінню...

шкода, що все не можна просто повернути назад, зробити дубль 2.

*плачу на цих словах*

і ще.............. подаруйте мені незнайому людину, готову просто вислухати.

просто вислухати і сказати щось слушне.

я благаю. інакше я посто розірвуся.

"я удаяюсь туда, там где нету лжи...

боль заставляет меня кричать от боли..."

вбийте мене, виріжте серце...

невже я і справді - люблю?

невже я і справді чую - я люблю тебе?

а потім -"подивись на свою поведінку і ставлення до мене, може я тобі і взагалі не потрібен, то чому ти і досі зі мною зустрічаєшся. я тебе кохаю по справжньому, а ти цього, здається, не розумієш"

вбило.

хворію новими манічками.

кидаю палити.

кажу "я тебе люблю" і нікому не вірю.

п*ю таблетки, мучаюся безсонням, переймаюся дрібницями, гину в сумнівах.

переконує всіх у тому, що життя - це лише сьогодні.

а сама потроху сходжу з розуму, втрачаю здоровий глузд.

"знаешь, я не шучу." (с)

не знаю чого хочеться зараз. з одного боку - нічого, а з іншого - всього... мені дуже хочеться визначеності. я загубилася, заплуталася і хочу знайти вихід. я хочу осені. і водночас - тепла. принаймні душевного. а для зовнішнього - теплий светр і чашка чаю.

пропоную піти завтра на чай. після звичної "бухалівки" це виглядає трохи дивно... я хочу в спокійне і затишне місце. я хочу в "Купідон", але надто вже специфічні спогади він викликає в мене, тому похід в "Купідон" поки відкладається. до тих пір, поки все не вирішиться  не заживуть рани. 

чорт, ось так і виходить: куди пити попити пива або чогось міцніше, я знаю купу місць.

а де можна просто посидіти кілька годин, за приємною розмовою, замовляючи нову й нову чашку смачного чаю?!

"быть сильнее, хоть чуточку, но быть...!"

Ігор, люблю тебе! Хто б ще так підняв настрій і дав стільки порад, як не ти!

чесно: не знаю, що робити.

не хочеться бути одною, але і з ними теж не хочеться бути.

чхати на все. нехай мене захлине цією осінню.

нехай я зіп*юся.

бо коли чогось хочеш - треба чітко знати, чого саме.

а я не знаю, не уявляю. тому не буде нічого.

..................зате з друзями нарешті побачусь. і з давніми знайомими. і з братом своїм.

"хотів принести тобі квітів, але подумав, що ти все одно їх викинеш. а тепер подивився тобі в очі і зрозумів, що не викинеш..."

я намагалася говорити все чесно, як є... сенс брехати і приховувати щось?

але... чи не надто жорстоко було сказати: "Я. не люблю. тебе...."

ця фраза його вбила. як і мене його слова  про те, що він ладен усе простити, забути і просто почати спочатку.

моє серце розірване на дрібні частини.

я плачу, ніби не я кинула, а мене кинули.

сьогодні ми гуляли тримаючись за руки.

я не знаю, що це означає, але було так добре.

ми сміялися і бачили сльози на очах одне в одного.

він знову заплатив за мене, все як завжди.

але я не отримала свого поцілунку на прощання.

лише "до зустрічі. сподіваюсь, до скорої"...

а я остаточно заплуталась.

починаю жити по-іншому?

хоча, по суті, що змінилося..?

і все одно дуже важко. дуже важко. його "нам нема про що говорити, ти вже все сказала, прощай" вбило.

Да, я знаю каким я бываю жестоким,

Как я слезиться глаза заставляю.

Как я плюю в души тех, кто мне дорог,

Тех, кому меня так не хватает.

Как я порой беспощаден,

Как моё сердце к чужим мольбам глухо.

Я ни на что не надеюсь, я знаю

Как было бы глупо...

...думать обо мне лучше.

Иногда я бываю таким, самому тошно.

Отвратительно злым, высокомерным.

Я любое высокое чувство опошлю,

Я любому подонку послужил бы примером.

КАК можно быть таким гадом?

ХУЖЕ найти невозможно.

Видя в зеркале рожу нахала,

Я не понимаю как вообще можно...

...думать обо мне лучше.

Но ты...

Думай обо мне лучше! Лучше!

Пусть это будет неправда! Думай!

Я буду знать, что ты думаешь так,

И может быть стану действительно лучше!

Иногда я бываю особо циничным,

Готовым на всё в достижении цели.

Улыбаясь бесчувственно и методично

Убивать того, кого вижу в прицеле.

Но! Я всегда буду честен.

Отрава правды без ??? даже лучше.

Если мы будем вместе,

Нам никогда не будет скучно!

Это я тебе обещаю!!!

Я порву свою душу, чтоб укрыть твои плечи,

Вывернув наизнанку, чтоб тебе было мягче!

Я сделаю всё, всё чтоб тебе было легче,

Если увижу вдруг, что ты плачешь!

Понесу на руках, закрывая от ветра!

Я согрею тебя огнедышащим телом!

Не задумываясь, я взгляну в глаза смерти,

Если ты захочешь, чтоб я это сделал!

_____________________________________________

F*ck, насколько это все про меня...

хуею с того, что я делаю...

а ведь у меня еще ПОКа парень есть............

Вони більше не разом.

може і нам не варто бути?

він любить, я - ні...                                я не вмію просто кохати...

це певно знак. нам не варто бути разом. наш час спливає, як пісок... з кожної хвилиною часу залишається все менше...Скільки ми ще протянемо?! тиждень?! два?! це максимум.

я не вмію робити боляче. і не вмію розлучатися. фак, ці три слова "нам варто розлучитися..."

...і обовязково додати: "так буде краще для обох"....

аааааааааа, я ненавиджу все це!!!!!!!!!!!!

щось невідоме і незрозуміле мені діється тут.

я потроху схожу з розуму, спиваюсь... життя потроху йде вперед... навчання йде  до першої сесії.

а "кохання" (цинічно назву це так) - у прірву.

мені мало чого потрібно від нього... я дуже прагну до задоволення від спілкування з людиною... а нема.

десь вичитала: "Бывают ведь просто лживые люди...

Конечно, бывают, но они не умеют любить".

ааа, хіба це й справді так?! певно... бо поки не прийде час, я буду брехати самій собі...

все погано.

осінь взяла все в свої руки... тому мені не вдасться побачитися з одним, заговорити з іншим... і вирішити щось з третім...

мені не вдастся поїхати до Львова. ТАК, як я хочу, а не з цими ідіотами, які зупсують мені і настрій, і бажання бути там... 

мені так не вистачає тепла у обіймах... щирості у розмовах... і правди у словах...

зате все більше пафосу... і бажання випити.... о так, я скоро зіп'юся...

осінь грає не за моїми правилами.

все, що не вбиває нас, робить нас сильнішими.

якщо серце не здатне кохати, воно не здатне й ненавидіти.

якщо все "нормально", то гірше бути вже не може...

Я серце своє заховаю у скриню,

І знаю я точно: тепер не загину.

Вмирає людина, а я лиш істота.

І жити, кохати - для мене робота.

О ні, не кажи мені слів про кохання.

В обличчя сміюсь, забудь їх, в останнє.

Мені ти не перший, мені не останній,

Не кращий не гірший, а просто звичайний.

Ти кажеш, без серця? Ти кажеш, бездушна?!

...Неправда, у мене є сльози...

"улыбнись немного, перебор струн разбавит печаль..."

вчора їхала в автобусі з запотівшими вікнами... майже нічого не було видно, тільки сіро-сіро... і сумно на душі...

слухаю пісні, і переживаю у собі кожну риму...

"я хочу дождей, я хочу дождей, я хочу дождей!"

мені не подобається сонце за вікном. я хочу зливи, справжньої, осінньої.

я хочу самотності.

я хочу сумувати, плакати, заспокоюватися чаєм, дивитися в калюжі та розкидати жовте листя....

я хочу збожеволіти від цієї осені.......

"жизнь - шестриструнная осень..."

в кімнаті і в голові генеральне прибирання... викидаю зошити і підручники з фізики-хімії-географії-астрономії, купу пописаних і помальованих папірців, сотні газет та безглуздих роздруківок. викидаю минуле.

а замість того: заповнюю звільнене місце майбутніми студентськими конспектами, змінюю заставку на моніторі на осіннє листя, перечитую старі листівки, сумно посміхаюсь, ношу парасольку і морально готуюсь. до всього. на всяк випадок.

а ще викреслюю спогади про літо. це зайвий багаж. а я налаштовуюсь на осінь. з усією її депресивністю, холодом та дощами. осінь для мене - це жовте листя, шорох під ногами, стукіт дощу, нестримні емоції, сіро-блакитне небо і ... самотність.

"я люблю тебя, осень!"

"лишь тишина со мною поговорит о твоих снах..."

ну ось. повернулася з Рівенської області. дуже сподобалося. єдине - довелося їхати автобусом, так як квитки на поїзд за день до відїзду були вже розібрані на всі можливі маршрути))) зате ми за один день встигли подивитися три міста: Дубно, Остріг і, власне, Рівне. дуже сподобалося. наша чотирискладна компанія надзвичайно здружилася) ми з Сашкою навіть не покусали одна одну... Спогади-маршрутки-фотокартки, дивні таблички, весільний трактор у Дубно, Жигулівське пиво, приємні ціни... і замки-фортеці-вежі! Це все Рівенська область!

але... варто біло лише поернутися додому, як одразу будні поглинули мене. і депресія з новою силою нахлинула мене... мене знову бьють, забирають телефон та ключі, я знову істеричу та ні з ким не хочу розмовляти. а ще в мене творче незадоволення. я хочу працювати!

але ВСЕ буде лише з вересня. нові знайомі, навчання (о так, зізнаюсь, я люблю вчитися), трохи самостійності, робота... все... чи я просто знову тішу себе дурними надіями?