"тихо поет мое сердце, я плачу...

тихо поет мое сердце с тобой..."

на кого мене покидає це літо? літо, в якому я плакала і сміялася, божеволіла, панікувала, знаходила друзів і втрачала себе?!

літо плаче своїми останніми сльозами і просить не відпускати його...

літо... а я просто відпущу його... відкрию вікно і буду чекати осені... її принесе холодним вітром, вона вже в повітрі...

...і буду сподіватися, що вона не захлисне мене своїм настроєм... що літо назавжди залишиться в мене в душі...

...я буду марно сподіватися...

"вчера был последний теплый день, сегодня с утра идет дождь..."

"мой телефон молчит который год..."

Я знову намагаюся побороти відчуття того, що я не живу, а існую... воно знову захлинає мене, повність поглощає та перетворює з людини на істоту. бездушну, безвольну, немічну...

дивно, все так дивно...

коли все погано, я веселюсь, а коли все чудово, мені хрєново... коли йде дощ, я знову хочу сонця і тепла, коли жарко - хочется хмар і зливи...

під такий настрій дощу накаталось ось це:

Читать дальше...