"вже час спати, забудь про біль..."

чорт... як важко... ненавиджу ніч... ненавиджу безсоння...

навіщо, ну навіщо я просила про сни?! адже тепер вони в мене є - а мені від цього не краще... хоча... це навіть не сни... а просто якесь кіно... кіно, яке я дивлюся відривками в той час, коли ще не сплю... коли мучаюсь від безсоння, коли поглядаю на годинник і констатую третю ночі (ранку?)

але вони чіпляють мене за найболючіше місце... б'ють в саме серця... чорт, вони знають, чим вбити мене...

я бачу те, що не наважилася б уявити в інший час.... те, про що мені страшно навіть подумати... те, що буде вбивати мене повільно... поки я сама не вб'ю себе перша...

...я прокидаюсь ніяка... розбита, невиспана... прокидаюсь о сьомій ранку, бо більше спати не можу...

я прокидаюсь, і дякую за те, що то було лише "нічне кіно"... то був нічний жах... але мурахи на тілі не дають мені про це забути...

я так довго не витримаю...