набридло, як же все набридло.

більш за все ненавиджу, коли мені влаштовують істерики і вияснення стосунків - і от-тобі й на!!! тільки це й відбувається... постійно... тупо "ІГНОР", на мене зляться і матюкаються, кажуть, що я безсердечна, мені на все чхати... а воно, певно, так і є... апатія - мій кращий друг...

бісить осінь. в мне її немає! я живу ніби в вакуумі. ні пір року, ні часу, ні вільного простору.

зустріла людина, яка "ідеально" годиться на роль чоловіка: любить випити пиво з друзями, командує, не дає ні кроку зробити вбік, ревнує, без телевізора не є повноцінною істотою, а з телевізором просто перестає існувати у цьому вимірі... ну хіба не ідеал? ...а я чомусь думаю, що мені й справід байдуже... головне, щоб інші були задоволені...

я чомусь сумую за тим. колишнім... так, він був дивним, надто ліричним, але він БУВ, був собою, справжнім, таким, яяк він є... і можливо, кохав по-справжньому...

але я вже надто сильно вгрузла у цю багнюку. не вибратися.

все, що погано закінчилося цією божевільною (дебільною!) весною, продовжується цією божевільною осінню...

шкода, що все не можна просто повернути назад, зробити дубль 2.

*плачу на цих словах*

і ще.............. подаруйте мені незнайому людину, готову просто вислухати.

просто вислухати і сказати щось слушне.

я благаю. інакше я посто розірвуся.

він хоче заручитися.

я відмовила, поки ще не знаю, як це позначиться на наших стосунках.

ну навіщо? я не розумію. ми ж ще надто мало знаємо один одного...

зате він змусив мене задуматися про такі речі, про які я б і не думала думати... про шлюб, сім*ю, кохання, про ту людину, з якою б могла прожити майже все життя...

коли думаю, чи міг би це бути він, трохи сумніваюсь... хоча...

я знаю, що точно б сказала, що краще нього не знаю, якби знову не почала спілкуватися з Ш. Фак, ну навіщо ми з ним знову стали друзями?! навіщо він мені сам пише?! я ж здавалося все вже давно забула...

"я удаяюсь туда, там где нету лжи...

боль заставляет меня кричать от боли..."

вбийте мене, виріжте серце...

невже я і справді - люблю?

невже я і справді чую - я люблю тебе?

а потім -"подивись на свою поведінку і ставлення до мене, може я тобі і взагалі не потрібен, то чому ти і досі зі мною зустрічаєшся. я тебе кохаю по справжньому, а ти цього, здається, не розумієш"

вбило.

Отже, панк-фест минув.

І що ми маємо?

• одну людину, яку дуже хотіла побачити і так і не зустріла...
• компанію, яку я бачити відверто не хотіла, але побачила і трохи попсувала собі настрій...
• купу знакомих, яких зовсім не очікувала побачити, і тому була дуже рада))))

додому їхала, засинаючи в нього на плечі, і слухаючи його роздуми про те, що ми "як одна сім*я"...

так не хотілося його відпускати.

але я зрозуміла, що я не здатна проміняти його на друзів.

зате можу проміняти на одного... того самого... друга...

готуючись до модулів, намагаюся не заснути з книжками.

а думки мої далеко-далеко, і дуають зовсім не про культурологію та літературу....

я думаю про тебе, намагаюсь все-все проаназізувати.

намагаюся зрозуміти тебе і себе, і становище, в якому ми опинилися.

боюся, що ти не подзвониш завтра. і післязавтра. ніколи.

тому я поки все тримаю у собі. головне - не надірватися...

навчання не дає спокою. а тут ще й через тебе доводиться перечитувати все тричі.

хворію новими манічками.

кидаю палити.

кажу "я тебе люблю" і нікому не вірю.

п*ю таблетки, мучаюся безсонням, переймаюся дрібницями, гину в сумнівах.

переконує всіх у тому, що життя - це лише сьогодні.

а сама потроху сходжу з розуму, втрачаю здоровий глузд.

"знаешь, я не шучу." (с)

вкотре дивуюсь: ну навіщо все зіпсувати? невже не можна розлучитися і залишити один про одного гарні спогади.

ні, треба обов*язково зробити так, щоб в мене про нього на згадку лишилися слова "те, що було між нами, давно померло. про мертвих або добре, або ніяк. то давай вже ніяк і між нами нічого не було..." і докори, якими він намагався мене вколоти. не на ту напав, не виню я себе ні в чому...

але зачепив.

сподобалися його слова про мого нового хлопця... а моя колишня відсутність смаку - це він себе мав на увазі? =)

ні, ну от знову і знову дивуюся - навіщо вкарбовуватися мені у пам*ять таким ідіотом?!

Ні, ну от чому так завжди?!

чому така несправедливість?!

чому ті, які любили мене, не були мені потрібні?! чому я ніколи не боялася, що вони мене кинуть?!

і чому я вже знаю, що закохаюсь у цього - такого суперечливого, незалежного, такого... схожого на Нього...

і я вже знаю, чим все це закінчиться. погано для мене.

чорт, чому мені подобаються наші стосунки?! стосунки, де ми граємо в ігри "через скільки днів ми переспимо" і "хто кого перший кине"...

і ще раз: фак, як він схожий на того......

не знаю чого хочеться зараз. з одного боку - нічого, а з іншого - всього... мені дуже хочеться визначеності. я загубилася, заплуталася і хочу знайти вихід. я хочу осені. і водночас - тепла. принаймні душевного. а для зовнішнього - теплий светр і чашка чаю.

пропоную піти завтра на чай. після звичної "бухалівки" це виглядає трохи дивно... я хочу в спокійне і затишне місце. я хочу в "Купідон", але надто вже специфічні спогади він викликає в мене, тому похід в "Купідон" поки відкладається. до тих пір, поки все не вирішиться  не заживуть рани. 

чорт, ось так і виходить: куди пити попити пива або чогось міцніше, я знаю купу місць.

а де можна просто посидіти кілька годин, за приємною розмовою, замовляючи нову й нову чашку смачного чаю?!

"быть сильнее, хоть чуточку, но быть...!"

Ігор, люблю тебе! Хто б ще так підняв настрій і дав стільки порад, як не ти!

чесно: не знаю, що робити.

не хочеться бути одною, але і з ними теж не хочеться бути.

чхати на все. нехай мене захлине цією осінню.

нехай я зіп*юся.

бо коли чогось хочеш - треба чітко знати, чого саме.

а я не знаю, не уявляю. тому не буде нічого.

..................зате з друзями нарешті побачусь. і з давніми знайомими. і з братом своїм.

"хотів принести тобі квітів, але подумав, що ти все одно їх викинеш. а тепер подивився тобі в очі і зрозумів, що не викинеш..."

я намагалася говорити все чесно, як є... сенс брехати і приховувати щось?

але... чи не надто жорстоко було сказати: "Я. не люблю. тебе...."

ця фраза його вбила. як і мене його слова  про те, що він ладен усе простити, забути і просто почати спочатку.

моє серце розірване на дрібні частини.

я плачу, ніби не я кинула, а мене кинули.

сьогодні ми гуляли тримаючись за руки.

я не знаю, що це означає, але було так добре.

ми сміялися і бачили сльози на очах одне в одного.

він знову заплатив за мене, все як завжди.

але я не отримала свого поцілунку на прощання.

лише "до зустрічі. сподіваюсь, до скорої"...

а я остаточно заплуталась.

починаю жити по-іншому?

хоча, по суті, що змінилося..?

і все одно дуже важко. дуже важко. його "нам нема про що говорити, ти вже все сказала, прощай" вбило.

Да, я знаю каким я бываю жестоким,

Как я слезиться глаза заставляю.

Как я плюю в души тех, кто мне дорог,

Тех, кому меня так не хватает.

Как я порой беспощаден,

Как моё сердце к чужим мольбам глухо.

Я ни на что не надеюсь, я знаю

Как было бы глупо...

...думать обо мне лучше.

Иногда я бываю таким, самому тошно.

Отвратительно злым, высокомерным.

Я любое высокое чувство опошлю,

Я любому подонку послужил бы примером.

КАК можно быть таким гадом?

ХУЖЕ найти невозможно.

Видя в зеркале рожу нахала,

Я не понимаю как вообще можно...

...думать обо мне лучше.

Но ты...

Думай обо мне лучше! Лучше!

Пусть это будет неправда! Думай!

Я буду знать, что ты думаешь так,

И может быть стану действительно лучше!

Иногда я бываю особо циничным,

Готовым на всё в достижении цели.

Улыбаясь бесчувственно и методично

Убивать того, кого вижу в прицеле.

Но! Я всегда буду честен.

Отрава правды без ??? даже лучше.

Если мы будем вместе,

Нам никогда не будет скучно!

Это я тебе обещаю!!!

Я порву свою душу, чтоб укрыть твои плечи,

Вывернув наизнанку, чтоб тебе было мягче!

Я сделаю всё, всё чтоб тебе было легче,

Если увижу вдруг, что ты плачешь!

Понесу на руках, закрывая от ветра!

Я согрею тебя огнедышащим телом!

Не задумываясь, я взгляну в глаза смерти,

Если ты захочешь, чтоб я это сделал!

_____________________________________________

F*ck, насколько это все про меня...

хуею с того, что я делаю...

а ведь у меня еще ПОКа парень есть............

все!

з мене досить. я ставлю крапку у наших стосунках на тому що було і є.

з мене вистачить. може, буде і важко, але ми не звикли сумувати))

він кинув її, я кину його - ми всі в розрахунку... і ми просто забудемо про те, що взагалі було... "так буде краще для обох", егеж? ;) ...............для чотирьох, точніше....

в мене попереду нове - ЗОСя і коханий Славутич, осінь і жовте листя, дощі і легкий сум з ностальгією, чай і шоколад, Львів.... і, можливо, нове кохання....

я приїду зі Славутича через чотири дні. І ми одразу ж розлучимось.

тільки він про це ще не знає...

Вони більше не разом.

може і нам не варто бути?

він любить, я - ні...                                я не вмію просто кохати...

це певно знак. нам не варто бути разом. наш час спливає, як пісок... з кожної хвилиною часу залишається все менше...Скільки ми ще протянемо?! тиждень?! два?! це максимум.

я не вмію робити боляче. і не вмію розлучатися. фак, ці три слова "нам варто розлучитися..."

...і обовязково додати: "так буде краще для обох"....

аааааааааа, я ненавиджу все це!!!!!!!!!!!!

щось невідоме і незрозуміле мені діється тут.

я потроху схожу з розуму, спиваюсь... життя потроху йде вперед... навчання йде  до першої сесії.

а "кохання" (цинічно назву це так) - у прірву.

мені мало чого потрібно від нього... я дуже прагну до задоволення від спілкування з людиною... а нема.

десь вичитала: "Бывают ведь просто лживые люди...

Конечно, бывают, но они не умеют любить".

ааа, хіба це й справді так?! певно... бо поки не прийде час, я буду брехати самій собі...

хмм... чи буває так, що покохаєш - і це раз і назавжди, на все життя? недоречне питання. в моєму випадку, скоріше спитати: "чи буває взагалі так, що покохаєш?!" ну немає цієї "любові" і хоч ти вбий!

є лише симпатії та фрази "все одно я скоро його кину..."

є лише обовязок і клята фраза "ТАК ТРЕБА"!!! тобі, йому, його другові. всі задоволені.

є лише твоя фраза, яка лунає в мене в голові, яка маячить в мене перед очима: "не кидай його"...

є лише слова про те, що він мріє про вічне кохання. отак щоб закохатися і ніколи не розлучатися, і померти в один день.

може я цинічна, але я ржу (так-так, саме так!) у весь голос. а він сумними очима образливо дивиться і жалібно протягує "ну не смі-і-і-і-йся!"

о  так, ще є твій подарунок - брелок із серії ведмежат "Мі ту ю"... з надписом "олвейз лав" у вигляді половини серця... одна з яких в мене, а інша в тебе...

ще є моя брехня. вона є завжди. але як я можу чесно дивитися в очі, приймаючи такий подарунок?

і ще є режим "сніжинка". "давай завтра кудись поїдем, я хочу від нього відморозитись?"

ще? хмм... мрії є. про те, що знайду того самого.... якого не існує. і про те, що закохаюсь.навчіть!!!

чорт... як же я йому дякую... він завжди знає, коли випадає саме той, найслушніший момент, аби пісунути мені "ШАНС"...

так, чорт, шанс бути щасливою... і шанс зробити когось щасливою...

дякую тобі... за те, що ти дав мені наступний сенс для життя... для того, що ти дав мені новую надію... за те, що в черговий раз укріпив "віру"... за те, що ти мене не "кинув"...

за все дякую... але не залишай все, як є... я без тебе не справлюсь... мені потрібна твоя допомога.. хоч трохи, благаю...

йооо... але  ж я в тебе не вірю?

"назови мне свое имя..."

сьогодні дивний день... все, про що подумаю лише трохи, справджується...

хотіла написати йому... потоім передумала (ось так, наче гордість чи що...), а тут він пише мені перший... здивувалася, але, безсумнівно, зраділа... все вже позаду, все скінчилося давно, але він мені ще дорогий чимось... банально, але він не так як усі... і певно, єдиний, за ким я буду ще довго сумувати...

але в нього - інша, в мене - інший... таке життя... йому байдуже, а мені про нього нагадують осі сльози при спогадах.... я знала, що ще трохи, - і це стане коханням мого життя... і він певно теж це знав... тому й пішов... просто зник... щоб я "відвикла" від нього... важко було... та все вже позаду, і я вибачила йому давно...

сьогодні мені стало легше... бо я зрозуміла - я не хочу його втрачати... але... в нього є "кохана"... а головне - байдужість до мене.... я не хочу втрачати його принаймні як друга... але не знаю, як нам стаи з ним друзями...

я тішу себе надіями? можливо, краще одразу все перечеркнути, якщо ми самі поставили на собі хрест?!

...але я хочу, щоб він був моїм... моїм другом?...

"все, что надо мне..."

чорт, а він мені все ж таки потрібен... і я це розумію... і  це добре... бо зазвчай мені не потріьен зовсім ніхто.... треба лише дати йому це зрозуміти...

він далеко зараз... а я - тут... відпочиваю, розважаюсь,  добре проводжу час, мені весело, але я розумію: якби він був поруч, мені б було ще краще...

і я сумую... сумую, розмовляю з ним і вірю, що він мене почує... адже слова - це не просто звук... це почуття, а почуття не знають відстані...

...але я все одно відчуваю холод... той холод самотності... зігріваюсь чаєм та кавою, але це не допомагає....

почуття не знають часу... тому я почекаю ще трохи. ще зовсім трохи....

...в момент найбільшого відчаю ми завжди зустрічаємо найважливіших людей... тих, які потрібні нам саме зараз... ті, роль яких повернути нам віру, надію на краще, втрачений оптимізм...

я таких зустрічала неодноразово... і кожного разу вони ставали моєю черговою помилкою.. це ніби нерозривне звено... один рятує мене від іншого, наступніє - від попереднього, і так знову і знову...

я знаю, ось-ось я маю зустріти наступного... бо зараз - якраз той "момент найбільшого відчаю"... я знаю це, але не хочу...

мені набридла біль...

я не хочу знову і знову робити ті помилки... я хочу зламати те звено... я хочу розпочати нове коло...

байдуже як і що... просто не хочу більше сліз...

"сегодня был тяжёлый день..."

шматками, моментами, спогадами до мене повертається минуле...

ось воно - минуле літо, осінь... як цьому всьму закрити доступ до мого життя?! я хочу просто нове літо... а не другу серію торішнього... з сумним кінцем...

душа відкрита для нових вражень, почуттів, для нового кохання... а його нема... відсутній.

подаруйте мені нове серце.

таке, яке вміє кохати по-справжньому...