чорт... як же я йому дякую... він завжди знає, коли випадає саме той, найслушніший момент, аби пісунути мені "ШАНС"...

так, чорт, шанс бути щасливою... і шанс зробити когось щасливою...

дякую тобі... за те, що ти дав мені наступний сенс для життя... для того, що ти дав мені новую надію... за те, що в черговий раз укріпив "віру"... за те, що ти мене не "кинув"...

за все дякую... але не залишай все, як є... я без тебе не справлюсь... мені потрібна твоя допомога.. хоч трохи, благаю...

йооо... але  ж я в тебе не вірю?

...в момент найбільшого відчаю ми завжди зустрічаємо найважливіших людей... тих, які потрібні нам саме зараз... ті, роль яких повернути нам віру, надію на краще, втрачений оптимізм...

я таких зустрічала неодноразово... і кожного разу вони ставали моєю черговою помилкою.. це ніби нерозривне звено... один рятує мене від іншого, наступніє - від попереднього, і так знову і знову...

я знаю, ось-ось я маю зустріти наступного... бо зараз - якраз той "момент найбільшого відчаю"... я знаю це, але не хочу...

мені набридла біль...

я не хочу знову і знову робити ті помилки... я хочу зламати те звено... я хочу розпочати нове коло...

байдуже як і що... просто не хочу більше сліз...