"дворник, милый дворник, подмети меня с мостовой..."

з кожним днем розумію, що мені потрібно для щастя. не багато-не мало, коханого хлопця, гарного навчання, свободи, цікавих книжок, смачної кави, багато цукерок, спокій і кіт під боком.

хочу щастя. трохи. зовсім трохи.

хм... підводжу підсумки. на перший погляд все є. нервів тоже вистачає. але якщо придивитися або прислухатися до себе, то все не так, як хотілося б(((( тому й не почуваюся щасливою... чорт.

P.S.: хмм... той "Він", про якого я писала раніше, виявився зовсім не тим, ким я його уявляла. він мені тепер зовсім не потрібен і я щаслива. зате тепер неможливо його спекатися, бо він мені вже набрид своїми дурними розмовами. оце так життя)))